Великобурлуцька районна рада
Харківської області

Історична довідка

Великобурлуцький район — адміністративно-територіальна одиниця у північно-східній частині Харківської області з центром у смт Великий Бурлук. Район було утворено в 1923 році, коли в Україні проводилася адміністративно-територіальна реформа.

Адміністративний центр Великобурлуцького району - смт Великий Бурлук.

Територія Великобурлуцького району (тис. га) - 122, 080

Територія Великобурлуцького району (тис. кв.км.)  - 1, 221

Чисельність населення Великобурлуцького району 

Наявне населення на 1 березня 2019 року -  21517

Середня чисельність наявного населення у січні-лютому 2019 року  - 21544

Постійне населення на 1 березня 2019 року -  21676

Середня чисельність постійного населення у січні-лютому 2019 року  - 21703

У складі Великобурлуцького району

сіл – 61

селищ міського типу – 2

селищ – 18

Всього населених пунктів - 81

 У системі місцевого самоврядування Великобурлуцького району

Великобурлуцька районна рада  - 1

Великобурлуцька селищна рада об’єднаної територіальної громади – 1

Приколотнянська селищна рада – 1

Сільські ради - 15


Географія

На півночі та північному сході Великобурлуцький район межує з Волоконівським та Валуйським районами Бєлгородської області Російської Федерації, на сході та південному сході із Дворічанським, на півдні — з Куп'янським та Шевченківським, на заході — з Печенізьким та Вовчанським районами Харківської області. Протяжність державного кордону з Російською Федерацією — 38 км.


Гідрографія

Річки району належать до групи малих річок і відносяться до басейну Дону. Річки району:

Назва

Куди впадає

Загальна довжина

Великий Бурлук

Сіверський Донець

93 км

Гнилиця

Сіверський Донець

31 км

Верхня Дворічна

Оскіл

32 км

Плотва

Вовча

32 км

Більшість річок району влітку майже зовсім пересихає. Швидкість течії дуже повільна (1-0,4 м/сек.). Основне живлення річок снігове та дощове. Взимку і посушливого літа важливу роль у живленні відіграють ґрунтові води.


Історія

Історія Великобурлуцького краю сягає в далеке минуле, в сиву давнину первіснообщинного ладу. Саме до того часу належать перші сліди існування людини у цьому краї.

У 70-х роках XX століття харківські археологи провели розкопки на берегах річки Великий Бурлук. Їм вдалося виявити сліди поселень племен так званої зрубної культури (ІІ—початок І тис. до н. е.).

Археологи Харківського університету на чолі з доктором історичних наук, професором Борисом Шрамком провели роботу і нарахували у Великобурлуцькому районі 134 стародавні кургани, під насипами яких влаштовано захоронення епохи бронзи. Усе це сліди життя на території району.

Велесова книга була знайдена у 1919 році полковником Добровольчої армії Алі Ізенбеком у маєтку колишніх поміщиків Донець-Захаржевських-Задонських у Великому Бурлуці (це приміщення збереглося до наших днів). У книзі йдеться про таке: проти яких кочових племен вели боротьбу наші далекі предки, їх заняття, побут, релігійні вірування. Велесова книга є важливим писемним джерелом історії нашого краю.

Велесову книгу називають ще Дерев'яною книгою, бо вона написана на 35 дерев'яних дощечках, розміром 38×22 см, товщиною 0,5 см, написана невідомою старослав'янською мовою.

У другій половині XVII ст. відбулося заселення краю теперішньої Великобурлуччини.

У 1672 році 390 козацьких сімей на чолі з отаманом Скиданом прибули з Правобережної України і оселилися за дозволом Чугуївського воєводи біля річки Великий Бурлук. Заснували слободу Великий Бурлук недалеко від Бурлуцької сторожі, яка була укріпленим пунктом для захисту південних земель Російської держави від нападу татар.

Щодо назви слободи, теперішнього селища Великий Бурлук, є декілька версій.

По-перше, існують припущення, що назва походить від двох тюркських основ бор та лук. Складний двохосновний іменник бурлук означає осад брудної води. Є й інша версія, що назва слободи походить від назви річки Бурлук. Ця, певне, найімовірніша версія, бо за течією річки Бурлук виник цілий ряд сіл, в основу назви яких покладено слово бурлук.


Особливість району

Особливістю Великобурлуцького району є бабаки. Колись вони заселяли майже всю Степову зону України до самого Чорного моря. У XVII столітті хутро бабаків активно вивозили в Польщу та Крим, а звідти в інші країни. У XIX столітті, коли степи стали розорювати під сільськогосподарські культури, бабаків змусили дуже потіснитись, і вони почали швидко зникати. У ХХ столітті бабак опинився на межі вимирання. І тільки завдяки тому, що в районі багато балок та ярів, непридатних для використання в сільському господарстві, бабаки зберегли свій вид.

На території району створено два загальнодержавні заказники з колоніями бабаків — Бурлуцький та Катеринівський — площею 853 га. Тепер у цілому в районі налічується близько 21 тис. цих рідкісних звірків, занесених до Червоної книги.

У 1996 році частина бабаків була переселена у всесвітньо відомий заповідник Асканія Нова. За останні роки в наших заказниках бабаків відловлено і переселено для розмноження в ПолтавськуДонецькуМиколаївськуХерсонську та Одеську області.


Друга світова війна

Наприкінці травня — початку червня 1942 року війна докотилася до Великобурлуцького району. 10—14 червня 1942 року німецько-фашистське командування проводило операцію під назвою «Вільгельм», ставилося завдання оволодіти рубежем по лівому березі річки Великий Бурлук.

За час кровопролитних боїв загинуло багато радянських бійців, котрі були поховані на місці їх загибелі.

15-16 червня 1942 року в районі сіл Вільхуватка та Зарубинка вели бої з німецько-фашистськими загарбниками бійці 6-ї окремої танкової бригади під командуванням майора Хопко С. А.

За два дні важких боїв наші танкісти, артилеристи та піхотинці знищили 120 танків противника, багато іншої техніки і живої сили ворога. У цих боях бійці 6-ї окремої танкової бригади завдали тяжкої поразки німецькій танковій дивізії СС «Мертва голова».

26 червня 1942 року було окуповано німецько-фашистськими військами село Катеринівка. У боях за село брали участь бійці 24-го кавалерійського полку.

У червні 1942 року село Середній Бурлук було одним із проміжних рубежів оборони 9-ї Гвардійської стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора Бєлобородова, яка входила до складу 38-ї армії Південно-Західного фронту.

До кінця червня 1942 року територія району була повністю окупована.

Звільнення району від німецько-фашистських військ почалося у лютому 1943 року 405-м окремим протитанковим полком та 555-м стрілецьким полком, коли звільнили села Григорівку та Катеринівку. 3 лютого 1943 року було звільнено селище Великий Бурлук, села ХатнєШипувате, а 4 лютого 1943 року — села ГогинеСлизневе, Волкове.

Наприкінці лютого 1943 року територія району була повністю звільнена від німецько-фашистських військ.

У звільненні багатьох населених пунктів, а саме, сіл РубленеКомісаровеУстинівка, Вільхуватка, Приколотне, Гогине, Слизневе, Андріївка брали участь бійці-танкісти 3-ї танкової армії під командуванням генерал-лейтенанта Павла Рибалка.

Селище Приколотне, село ГогинеСлизневе звільняли також бійці 42-го стрілецького полку 180 стрілецької дивізії, яка входила до складу 69-ї армії генерала В. Д. Крючонкіна.

Селище Великий Бурлук звільнили бійці 48-ї Гвардійської і 180 стрілецької дивізій.

У літопис Другої Світової війни вписані імена 2096 воїнів, які віддали своє життя, захищаючи та визволяючи Великобурлуччину. Пам'ять про них увічнена меморіалом у Великому Бурлуку, братськими могилами у селах району, експозиціями музеїв та музейних куточків шкіл району.

У роки війни 11 тисяч мешканців Великобурлуцького району пішли на фронт, із них: 5,5 тисяч не повернулися додому. За бойові подвиги на фронтах Другої Світової війни отримали звання Героя Радянського Союзу:

  • Антонов Олександр Антонович, с. Середній Бурлук;

  • Заболотний Іван Миколайович, с. Шипувате;

  • Каліберда Іван Опанасович, смт. Великий Бурлук;

  • Кісільов Іван Герасимович, с. Григорівка;

  • Ольшанський Костянтин Федорович, смт. Приколотне;

  • Проценко Леонід Олексійович, смт. Великий Бурлук;

  • Пятихін Іван Гаврилович, с. Попасне;

  • Тарасов Лука Федорович, с. Зарубінка;

  • Холод Михайло Мефодійович, с. Малий Бурлук;

  • Чайка Федір Васильович, смт. Великий Бурлук.

Імена Костянтина Ольшанського, Леоніда Проценка та Михайла Холода навічно занесені до списків особового складу частин, кораблів і військово-навчальних закладів.


Археологічні пам'ятки

Докладніше: Пам'ятки археології Великобурлуцького району

У Великобурлуцькому районі Харківської області на обліку перебуває 39 пам'яток археології.

Поблизу села Гнилиця виявлено поселення пізньої бронзи (І тисячоліття до н. е.) та Салтівської культури (VIII—Х століття н. е.).


Природні пам'ятки

  • Загальнозоологічний заказник загальнодержавного значення «Бурлуцький». Площа 326,0 га. Розташований на ділянці від селища Великий Бурлук до с. Катеринівка. Місце проживання цінного реліктового виду тварин — байбака. Байбак досить крупний звір, довжина його досягає 60 сантиметрів, вагою до 9 кг. У гризуна красиве сірувато-солом'яного кольору з рудим відтінком хутро. Ще триста років тому шкурки байбаків, здобутих на Лівобережній Україні і в Приазовських степах, тисячами вивозили в Польщу і Крим. Але поступово байбак зник. І виною тому — людина, яка винищувала їх заради хутра, смачного м'яса, цілющого жиру.

Зараз на території нашої країни великі поселення байбаків збереглись на території Луганської області і на Харківщині, у Великобурлуцькому районі.

  • Загальнозоологічний заказник загальнодержавного значення «Катеринівський». Площа 527,0 га. Розташований на ділянці від с. Катеринівка до с. Рогозянка. Це одне з найстаріших поселень в урочищі «Мізерне» реліктового виду — бабака, який зберігся на цілинних землях яружно-балочної системи.

  • Ботанічний заказник місцевого значення «Артільнецький». Площа 167,8 га. Розташований на околицях с. Артільне.

  • Ботанічний заказник місцевого значення «Міловський». Площа 38,7 га. Розташований на околицях с. Мілове.

  • Ентомологічний заказник місцевого значення «Вовчий яр». Площа 5,0 га. Розташований на ділянці цілинного степу на схилах балки у с. Шипувате. Рослинність подана великою кількістю лікарських і рідких видів рослин. Живуть одинокі бджолиджмелі, рідксні метелики.

  • Ентомологічний заказник місцевого значення «Мерешкувата дача». Площа 2,0 га. Розташований в с. Червона Хвиля у верхівці балки на правому березі р. Велкий Бурлук, на крутих схилах якої росте ковила, гіацинт, сон-трава, горицвіт, шавлія. Живе тут приблизно 200 видів і груп корисних комах, які мають цінність для науки і народного господарства.

  • Гідрологічний заказник місцевого значення «Малобурлуцький». Площа 50,0 га. Розташований біля сіл Вільхуватка та Малий Бурлук.

  • Гідрологічний заказник місцевого значення «Гнилицький». Площа 175,8 га. Розташований біля с. Гнилиця.

  • Лісове заповідне урочище місцевого значення «Дігтярне». Площа 179,0 га. Знаходиться у Великобурлуцькому лісництві. Урочище являє собою унікальне поєднання екотипів, які рідко зустрічаються в умовах північної частини степової зони. У водоймищі живе рідкий декоративний вид карася.

  • Лісове заповідне урочище місцевого значення «Божкове». Площа 79,0 га. Розташоване у Великобурлуцькому лісництві. Це унікальна для байрачного степу ділянка високопродуктивних насаджень дуба сім'яного і порослого віком понад 80 років. Ділянка є лісо-типологічним еталоном степової зони.

  • Ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Неруб». Площа 6,2 га. Знаходиться у Великобурлуцькому лісництві. Насадження дуба червоного — 30 років. У складі насаджень — липа, клен, береза.

  • Регіональний ландшафтний парк «Великобурлуцький степ». Площа 2042,6 га. Розташований на території селища Великий Бурлук і сіл Катеринівка, Червона Хвиля, Шипувате, Андріївка, Горяне, Плоске.


Історичні пам'ятки

У Великобурлуцькому районі Харківської області на обліку перебуває 48 пам'яток історії.